Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства».

Мета акції – привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок. Прояви насильства супроводжують людство з давніх давен. Упродовж тисячоліть одна людина кривдить іншу людину, чинить насильство щодо неї. У світі постійно відбуваються війни, напади на людей, дискримінація, приниження. Прикро, що ми звикли сприймати насильство, як щось неминуче, адже прояви насильства порушують права людини, принципи її вільного та справедливого існування. І коли насильство чиниться поруч із нами чи в нас у домі, у школі, на вулиці, ми можемо й повинні зупинити його. Саме тому щорічно, починаючи з 1991 року, міжнародна спільнота підтримує акцію «16 днів проти насильства». Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада до 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства. Дати початку та завершення Акції вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини. Шістнадцятиденний період акції охоплює наступні важливі дати: 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок; 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом; 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством; 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями; 5 грудня – Міжнародний день волонтера; 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі; 9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією; 10 грудня – Міжнародний день прав людини. Спеціалісти соціально-психологічної служби Хмельницького міжшкільного навчально-виробничого комбінату приєдналися до проведення Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства». Практичним психологом та соціальними педагогами комбінату проведено ряд занять з елементами тренінгу «Насилля. Його види», «Насилля. Його подолання», зустрічей-бесід для учнів про толерантне ставлення до осіб з обмеженими можливостями та дискусій з теми «Конфлікт, його види. Шляхи його подолання». Крім того з учнями 1-го та 2-го курсу проведено анкетування : «Виявлення насильства», «Ставлення до людини з обмеженими можливостями». Соціально-психологічною службою ХМНВК приділяється велика увага своєчасному виявленню насильства, як в учнівських колективах так і в сім’ях. Діагностування рівня гуманності взаємовідносин батьків з дітьми. Надання необхідної психологічної допомоги у вирішенні таких проблемних питань дітям та їх батькам.

Як батькам поводитися з дітьми під час війни: 5 порад

• Спокійні ви – спокійна дитина Намагайтеся поводитися спокійно принаймні при дитині. ...
• Не забувайте про обійми Намагайтеся якомога частіше обіймати дитину. ...
• Більше спілкуйтеся  з дитиною ...
• Транслюйте дитині відчуття безпеки ...
• Кажіть дитині правду.

Тренінгове заняття для старшокласників

 «Стрес. Шляхи виходу»

Мета: актуалізація знань про стрес; формування навиків саморегуляції для зняття негативних наслідків стресу: освоєння ефективних способів зняття внутрішнього напруження, вироблення індивідуальних навичок подолання негативних наслідків стресу.

Обладнання: пластикові склянки (2 штуки), картки, дошка, крейда, різноманітні предмети.

Категорія учасників: учні старших класів.

Час проведення: 1год 30 хв.

Структура тренінгового заняття

Хід заняття

1. Привітання «Павутинка»

Мета: налаштувати учасників на роботу, активізувати позитивне налаштування .

Учні передають клубок  із рук в руки, називаючи 2-3 свої найяскравіші якості. Коли отримає клубок останній у часник, необхідно повернути його першому не заплутавши в зворотному напрямку.

2. Ознайомлення з правилами роботи у групі

Мета: встановлення принципів роботи в групі; створення відчуття захисту; усвідомлення особливостей спілкування у групі, сприяння організації ефективного простору для особистісного розвитку.

1. Спілкування на основі довіри.

2. Спілкування за принципом «тут і тепер».

3. «Я-висловлювання».

4. Щирість спілкування.

5. Конфіденційність.

6. Активність, відповідальність кожного за результати роботи в групі.

7. Правило «СТОП».

8. Повага до того хто говорить.

3. Вправа «Склянка»

Мета: усвідомлення стресових переживань.

Хід вправи: ведучий кладе на долоню м’яку склянку і говорить учасникам: «Уявіть собі , що ця склянка - посуд для ваших найпотаємніших почуттів, бажань, думок. У нього ви можете покласти те, що для вас дійсно важливе й цінне, те, що любите і чим дорожите». Протягом кількох хвилин у кімнаті тиша. І несподівано ведучий мне цю склянку.

Рефлексія.

- Коли виникають такі відчуття?

- Хто ними керує?

- Як можна назвати ситуацію, в яку потрапили? (Стресова)

4. Актуалізація знань про стрес, види стресу, реакції організму на стрес

Слово стрес (від англ. – "натиск") – це сукупність захисних фізіологічних реакцій організму, які виникають у відповідь на вплив різноманітних несприятливих чинників (стресорів).

Аналіз ситуацій

- Напишіть на дошці, які почуття виникають в даних ситуаціях.

Ситуація 1.

Вам приходить запрошення на концерт улюбленої групи.

Ситуація 2.

В день проведення концерту ви виявляєте, що загубили квиток.

Види стресу:

1. Еустрес – це стрес, спричинений позитивними стресорами (непередбачувана перемога у змаганні, олімпіаді). Він активізує та мобілізує внутрішні резерви людини, додає інтересу до життя, змушує діяти більш інтенсивно.

2. Дистрес – спричинений негативними стресорами (запізнення на важливий захід, програш у змаганні тощо). Це руйнівний процес, який дезорганізує поведінку людини. Такий тривалий стрес може перерости в невроз або психоз.

Можливі реакції організму на стрес:

дезадаптація – людина намагається пристосуватися до стресової ситуації, але їй це не вдається;

пасивність – виникнення стану безпорадності, безнадії, депресії;

активний захист від стресу – зміна діяльності з метою досягнення душевної рівноваги (спорт, музика, фізична праця);

активна релаксація (розслаблення) – підвищує природну адаптацію організму до стресової ситуації.

5. Діагностика стресостійкості

Тест на стресостійкість

Цей тест допоможе оцінити ступінь вашої дратівливості, нервозності,

запальності та здатності контролювати ці якості. На запропонований список запитань відповідайте одним із трьох варіантів «так, безумовно», «так, але не дуже» чи «ні, у жодному разі».

Опитувальник

Чи дратує Вас:

1. Зім’ята сторінка газети, яку ви хочете прочитати?

2. Жінка поважного віку, одягнена, як дівчина?

3. Надмірна близькість співрозмовника під час розмови?

4. Жінка, що курить на вулиці або у громадському місці?

5. Людина, що кашляє у ваш бік?

6. Коли хтось гризе нігті?

7. Коли хтось недоречно сміється?

8. Коли хтось намагається учити вас, що і як робити?

9. Коли улюблена дівчина (хлопець) постійно спізнюється на зустріч?

10. Коли в кінотеатрі той, хто сидить перед вами, весь час вовтузиться і

обговорює фільм?

11. Коли вам переказують сюжет цікавого роману, який ви маєте намір

прочитати?

12. Коли вам дарують непотрібні речі?

13. Гучна розмова у громадському транспорті?

14. Дуже сильний запах парфумів?

15. Людина, що жестикулює під час розмови?

16. Розмовник, який часто вживає іноземні слова?

«Ключ» до тесту

За кожну відповідь нараховуємо:

«так, безумовно» — 3 бали;

«так, але не дуже» — 1;

«ні, у жодному разі» — 0.

Максимально можлива кількість — 48.

Результати

Понад 36. Ви не є терплячою і спокійною людиною. Вас дратує майже все, навіть найнезначніше.

Ви запальні і легко втрачаєте рівновагу. Це розхитує вашу нервову систему, посилюючи напруження з оточенням.

Від 13 до 36. Ви належите до найпоширенішої групи людей. Вас дратують тільки дуже неприємні речі. Не драматизуючи повсякденні негаразди, ви здатні легко забувати про них.

Менше 13. Ви досить спокійна людина, яка реально сприймає життя. Вас не просто вивести з рівноваги. А це гарантія проти стресів.

Рефлексія:

- Чи відповідають виявлені результати вашим уявленням про свій актуальний стан відносно стресостійкості?

- У кого результати тесту викликали занепокоєння?

6. Обговорення «Способи подолання наслідків стресу»

Мозковий штурм

- Кожна людина, переживаючи стреси, вчиться з ними справлятися на протязі життя. Ваше завдання поділитися з групою своїми способами подолання наслідків стресу. Для цього розподіліться на дві групи. Кожна на плакаті створить міні-рекомендації.

Обговорення.

Ефективно опанувати стрес можна завдяки:

• умінню керувати своїми емоціями;
• позитивному мисленню, духовності;
• методикам психоемоційного розслаблення (релаксації), аутотренінгу;
• фізичним вправам, руховій активності (біг, плавання, ходьба, фізичні вправи,
• рухливі ігри на свіжому повітрі, танці;
• загартовуванню (воно добре тренує не тільки тіло, а й емоції).

Якщо ви самостійно не можете опанувати стрес, можна звернутися за допомогою до спеціаліста

7. Вправи на подолання дистресу

Вправа «Негативне й позитивне мислення»

Мета: аналіз дій людей з негативним та позитивним мисленням.

Учасники діляться на дві команди і отримують в конвертах таблички з описом дій, які характеризують людей з позитивним і негативним мисленням. Потрібно розприділити карточки відповідно до таблиці

Вправа «Оркестр»

 Мета:зняття емоційної напруги.

Виберіть в просторі предмет, який може звучати.

Виберіть ситуацію, в якій ви можете відчувати напругу.

Візьміть предмет і на протязі 5-10 с зіграйте, як би звучала ваша напруга, якби вміла грати (кожен окремо, в «оркестрі», виконуючи соло).

Подивіться на цю ситуацію за 50 метрів. Програйте, як звучить зараз ця ситуація.

Уявіть, що якась людина розповідає вам про цю ситуацію. Заграйте її.

Обговорення.

- Що відбулося з вашим станом в трьох ситуаціях?

- Як би звучала напруга, якби вона була пов’язана з вирішенням вашої ситуації?

Вправа «Дерево»

Мета: релаксація, саморегуляція.

Учасники стають в коло на деякій відстані один від одного. Кожний учасник сильно натискує п’ятками на підлогу, руки стискає в кулаки, міцно стиснувши зуби. Ведучий говорить, звернувшись до кожного: « Ти – могутнє, міцне дерево, у тебе сильне коріння, і ніякі вітри тобі не страшні. В складних життєвих ситуаціях, коли не знаєш, як поступити, стань сильним і могутнім «деревом», скажи собі, що ти сильний, у тебе все буде гаразд, і все збудеться.  Це поза впевненої людини». Потім діти беруться за руки, піднімають їх вгору, продовжуючи натискувати п’ятками на підлогу. «Ми разом – велика сила. Одинокому дереву важко в негоду; набагато легше, якщо це цілий гай. Разом нам не страшні ніякі проблеми». Після цього ведучий пропонує дітям розслабитись, припинити натискувати п’ятками на підлогу, різко струхнути руками, розслабити м’язи обличчя.»

 Обговорення.

- Як себе почуваєте?

Вправа «Склянка»

Мета: вироблення психотехнік видозміни, послаблення стресових переживань.

Дорослий бере в руку пластикову склянку і говорить: «Уявіть, що в цю склянку ви можете вкласти свої найпотаємніші думки, почуття, яких ви хочете позбутися». Дорослий по черзі підходить до кожного учасника, щоб він «вклав» до склянки свій «внесок». На завершення тренер, піднявши склянку для огляду всім, промовляє: «Ви дійсно хочете позбутися того, що ми зібрали разом у склянці?» Після ствердної відповіді несподівано дорослий зминає пластикову склянку. Усі мають сказати твердо і впевнено «так».

Рефлексія

- Яке відчуття у вас виникло після завершення вправи?

- Чи можна даний прийом використовувати під час емоційних переживань?

8. Рефлексія заняття

- Оцініть враження від заняття.

9. Підсумок

Розповідь притчі

– Завершити сьогоднішню зустріч з вами я хотіла б однією притчею. Послухайте її.

Дві жаби забралися на кухню і потрапили до горщика зі сметаною. Положення було безнадійним, і одна з жаб не стала марно витрачати сили – і пішла на дно. Інша ж борсалася і незабаром відчула щось тверде: це вона збила з рідкої сметани тверде масло. Обперлася вона лапками на тверду масляну кульку і вистрибнула з горщика.

– Скажіть, яка мораль цієї притчі?

– Дійсно, мораль – не занепадай духом.

Джерела:

1. Ларіонова О. Як уникнути стресу // Психолог. - №8. – 2012. – с. 12- 26.
2. Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій: підхід резилієнс :навч.-метод. посіб. / [Н. Гусак, В. Чернобровкіна, В. Чернобровкін, А. Максименко,С. Богданов, О. Бойко ; за заг. ред. Н. Гусак] ; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». – Київ : НаУКМА, 2017. – 92 с.
3. Корекційно-розвиткова програма формування стійкості до стресу в дітей дошкільного віку та школярів «Безпечний простір»: навчально-методичний посібник - Київ– НаУКМА, ГЛІФ Медіа, 2017 – 208 с.
4. Каменюкин А. Г., Ковпак Д. В. Антистресс-тренинг. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2008. — 224 с.: ил. — (Серия «Эффективный тренинг»)

Правила подолання тривожності у дітей:

Потрібно:

· Постійно підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

· Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

· Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

· Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

· Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

· Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність, занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів.

· Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас, вчіть пояснювати суть претензій.

· Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій .

· Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

            Підтримка дітей під час війни. Поради батькам

Відділ виховної роботи та позашкільної освіти

 - Переглядів:

На сьогоднішній день психологи застерігають,  що деякі батьки надто буквально сприймають поширене твердження «…діти все розуміють…»  і не ламають собі голову над тим, як правильно і делікатно пояснити дитині, що в Україні відбувається повномасштабна війна. 

«Якщо ми не будемо давати дітям чітку картину світу, пояснювати, що йде війна, що на ній гинуть люди, то вони фантазуватимуть і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається», – пояснює докторка психологічних наук Вікторія Горбунова. І ці фантазії, каже вона, зазвичай ще страшніші за реальність.

Діти бачать і розуміють світ очима своїх батьків. Понад усе їх травмує невпевненість батьків. Діти хочуть бачити своїх батьків врівноваженими та впевненими людьми.

За хаотичних умов діти орієнтуються в своїй поведінці на дорослих. Якщо батьки обтяжені почуттям безпорадності, діти також загубляться в цьому ж почутті. Втім, якщо батьки, висловлюючи своє щире занепокоєння ситуацією, не піддаються почуттю вразливості і безсилля, а натомість обговорюють ситуацію якомога відкритіше, слухаючи і втішаючи дітей, то вони можуть почуватися в безпеці і під надійним захистом своїх батьків.

Війни бояться всі. Війна перевертає життя з ніг на голову – за мить людина опиняється у надзвичайній ситуації. Загалом дорослі зазвичай набагато конкретніше усвідомлюють небезпеки воєнної ситуації. Але, попри свій страх вони можуть створити для дітей «безпечний простір»: зрозуміло пояснити дітям світ; захистити їх від надлишку інформації; мотивувати до потрібних дій і підтримувати дітей під час їх виконання; підтримувати, гратися з дітьми та слухати і чути їх. 

ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?*

1. Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо). 

Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує. 

2. Дайте місце певній регресії. 

У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним. 

Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття). 

3. Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо. 

Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор: 

• Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
• Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух. 
• Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи. 
• Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою. 

Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. 

Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри! 

Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись. 

4. Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».

  Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.

Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт. 

5. Запропонуйте форми самовираження. 

Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо. 

Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею. 

Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.

Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації. 

6. Піклуйтесь про себе! 

Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.

Як говорити з дітьми про війну

Дати дитині відчуття безпеки

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна. 

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

Не формувати упередження

Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає. 

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівця.

Пам'ятка для батьків

Шановні батьки, з 25 листопада по 10 грудня проходить Всеукраїнська  акція «16днів проти насильства!». Мета акції- припинити коло насильства, формувати у дітей толерантне ставлення  один до одного.

Уважно прочитайте цю пам'ятку і замисліться про те, наскільки

правильно ви чините, виховуючи свою дитину, визначаючи заохочення і покарання дітей у сім'ї.

· Ваша дитина повинна відчувати вашу послідовність і відповідальність,

об'єктивність і розсудливість в оцінці її вчинків, поведінки.

· Ніколи не карайте свою дитину, не розібравшись у ситуації, з чужих слів.

· Не приймайте формальне рішення про покарання своєї дитини. Не карайте свою дитино фізично і психологічно!

· Поважайте у своїй дитині людину, не ображайте і не принижуйте її.

· Не бійтеся розповідати своїй дитині про свою провину в її віці, адже це тільки допоможе дитині зрозуміти вас і себе.

· Вимагайте від дитини говорити тільки правду, якою б вона для вас не була.

· Захищайте свою дитину, якщо ви впевнені в тому, що вона не

скоювала поганого вчинку.

· Карайте дитину, не принижуючи її людську гідність.

§ Караючи дитину, дотримуйтеся єдиної лінії покарання, не приховуйте від одного з батьків провину дитини, адже це може призвести до втрати вашого авторитету.

· Будьте терплячими в покаранні, будь-який промах дитини не

залишайте поза увагою.

· У промахах і провині своєї дитини не намагайтеся звинувачувати інших людей.

· «Хто старе споминає, той щастя не має». Згадуйте це прислів'я тоді, коли маєте намір докорити дитину поганим вчинком, який вона колись скоїла.

· Спілкуйтеся зі своєю дитиною — іноді вона здійснює проступок, щоб звернути на себе увагу.

· Пам'ятайте! Хвала повинна бути об'єктивною!

· Любіть свою дитину, незважаючи ні на що!

1.З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе.

2. Не видавайте себе за бідну ягничку.

3. Сплануйте свій день. 

 4. Не згущуйте хмари. 

5. Навчіться керувати своїми емоціями

6. Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впора­тися із хвилюванням

7. Усміхайтеся, навіть якщо вам не сильно хочеться. 

 8.Робіть фізичні вправи не менше ЗО хвилин на день. 

9.Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. 

10.  Вживайте вітамін Е. 

1.З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе. Психоло­ги стверджують: проблема, витягнута з підсвідомості, — уже на­половину вирішена. Для цього зовсім необов'язково йти до пси-хоаналітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою про­блему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.

2. Не видавайте себе за бідну ягничку. Перше, що рекомендують зробити психологи, коли в черговий раз захочеться розвинути з дріб'яз­кової проблеми маленьку трагедію, слід знайти людину, якій би жило­ся набагато гірше, і допомогти їй.

3. Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчу­ває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з переванта­женнями елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і виконуйте свій план.

4. Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. На­справді жахливі обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані проблеми, а також ті, які ви не взмозі вирішити.

5. Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гор­мони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони або вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющте очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, збагатити мозок киснем і зас­покоїтись.

6. Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впора­тися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-небудь у подару­нок. Причому робити це потрібно не стільки заради себе, скільки за­ради свого мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.

7. Усміхайтеся, навіть якщо вам не сильно хочеться. Сміх пози­тивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормо­ни радості.

8.Робіть фізичні вправи не менше ЗО хвилин на день. Замість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів, найантистресовіші види спорту — біг і спортивне ходіння. По-пер­ше, активні рухи не дають адреналіну нагромаджуватися, по-дру­ге, відволікають від негативних думок. Стежте за пульсом — його оптимальна частота для вас розраховується за такою формулою: 180 мінус ваш вік.

9.Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Візьміть на озброєння японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває роздратування, він щосили б'є опудало свого шефа. А якщо у вас під рукою ляльки не виявилося, напишіть лайливий лист. І з усією кровожерливістю, на яку ви здатні, спаліть його, розірвіть у жмути... (Можете уявляти, начебто те саме робите з адресатом.) Психологи помітили, що ненормативна лексика разом з різкими жестами теж доб­ре виводить негативні емоції.

Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін у натуральному вигляді міститься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.